Цитаты из книги Записки українського самашедшого

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

Огидна річ – наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Звичайно ж, Гоголь - це російський письменник, але це - український геній.

жах не в тому, що щось змінеться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

Важко любити розумну жінку. Завжди боїшся впасти у її очах. Жінка втрачає на інтелекті, лише коли вона кохана. Так що бажано підтримувати в ній цей стан.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

Пристрасть - це натхнення тіла, а кохання - це натхнення душі. Любов як функції геніталій залишмо приматам. Мені потрібен космос її очей.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

Манія величі - це хвороба. Комплекс меншовартості - теж хвороба. Тільки ще гірша. Бо від манії величі станеш іспанським королем,як Поприщін у Гоголя. А від комплексу меншовартості відчуєш себе комахаю і побіжиш по стіні, як Грегор у Кафки.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

Мудрість мужчини - промовчати, коли говорять стихії.

Сьогодні у Штатах День пам’яті всіх полеглих у всіх війнах за Америку. Всіх полеглих у всіх війнах! Ставлять прапорці на могилах, моляться. Нашим би діячам повчитися, чий мозок залубнів у формаліні радянської ідеології. Вони не здатні вшанувати всіх полеглих. Вони вибірково – хто правильно поліг, хто неправильно. Хто за ту Україну, а хто не за ту.

У кожної нації свої хвороби. У Росії — невиліковна.

Проблеми ж - як божевілля. Буйних ще можна вилікувати, а тихопомішані - то вже навік.

"У кожного своя пустеля і свої міражі"

Мужчини імперських націй мислять категорією сили. Мужчини поневолених, але гордих націй мислять категоріями свободи.

У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама. Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію. Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них.

Жінки довше переживають образу, незалежно від того, вони образили чи їх ображено.

Втім, жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.