Отзывы о книге Цветы для Элджернона

Пожалуй, "Цветы..." одна из тех книг, которую не прочитал только ленивый; у нее есть все, что присуще бестселлерам: громкие хвалебные отзывы, напечатанные на обложке, толпа почитателей, которая якобы что-то переосмыслила и изменила в себе после этой книги, сумасшедшие тиражи, которые не пылятся на складе и прочие атрибуты. Только вот то ли я такая черствая, то ли читала как-то не так, как остальные, но ничего особенного для себя в книге не увидела. История об умственно отсталом парне, который за считанные месяцы становится гением, да вот только эмоциональное развитие происходит у него на нормальном уровне и поэтому не успевает за умственным. История, на мой взгляд, пытается однозначно сказать о двух вещах: Во-первых, даже если у человека не такое развитие, как у остальных, он остается личностью, которую нужно уважать. Возможно в конце 60-х этот вывод и был революционным, но в нынешнее время отношение к людям с проблемами в развитии практически такое же, как и ко всем остальным. Во-вторых, проблема этичности и наверно эффективности (?) изменения интеллекта человека и попыток создать сверхчеловека. Вывод тот же, что и в упоминаемом в описании "Собачьем сердце" - нужно одновременно, на том же уровне и с той же скоростью решать проблему эмоционального развития. Каким образом - пока что не ясно, может его и изобретут, а может и нет. А Элджернона жаль, хороший мышь был.

В романе заложено настолько многое, что моя мысль не может остановиться на чем-то одном. Я только что прочитала его, и не помню, когда в последний раз книга так глубоко и нестерпимо трогала меня. Хочется закрыть ее в памяти на замок и не выпускать. Ни одного момента. Я не первая, и не я последняя, но все же хочу немного поговорить об этом исключительном романе. Что общего у маленького белого мышонка и тридцатилетнего мужчины? Оба они стали частью дерзкого по своей сути эксперимента. Эксперимента по улучшению работы мозга. «Из дебилов в гении, из гениев в…» Честно ли это? Для Чарли Гордона лучше было бы не знать о мире, в котором он живет. Или напротив?

«Спорим што я первый слабо умный в мире каторый сделал кое што важное для науки. Я сделал штото я не помню што. Мне кажца я сделал это для всех людей таких как я»

Мышонок Элджерон все понял раньше Чарли. Нужно ли менять то, что создала природа. Насколько далеко может зайти человек в своей самонадеянности и гордыне? Киз, как порядочный автор, не дает прямых ответов. Вы все поймете. И сами захотите принести маленькому Элджерону цветы.

Квіти для Елджернона - науково-фантастичне оповідання (софт сайнс-фікшн) американського письменника Даніела Кіза. Ця книжка входить до категорії тої літератури, яка залишає за собою післясмак. Головний герой – Чарлі Гордон, 32-річний чоловік з розумовими вадами, який озброєний потужною мотивацією і бажанням вчитися. Він погодився на операцію, яка мала штучно покращити його інтелект. Книжка написана у формі звітів, які Чарлі писав для цього експерименту. На початку, його граматичні помилки, дитяче мислення і наївність викликають досить невизначені емоції. Читаючи далі, помічаєш все більший і більший прогрес. Він опанував пунктуацію, вивчив як пишуться нові для нього слова, почав читати складну літературу. Він помітив у собі рису, непритаманну колишньому Чарлі – він почав пригадувати сценки з свого дитинства, йому почали снитися сни, він мав почуття гніву, провини, і навіть… кохання. Набуті ним знання «пролили світло» на його оточення. Він зрозумів, що його «друзі» лише використовували його і насміхалися з нього. Тепер він почувався самотнішим, ніж був будь-коли раніше. Раніше всі насміхлися, зневажаючи його за невігластво й тупість, тепер його ненавиділи за знання та розуміння. Чарлі завжди був «винятком» і ніхто не визнавав у ньому особистість ні до, ні після цього експерименту. Піднявши свій IQ від 60 до 200, Чарлі перетворився із звичайного прибиральнька в пекарні в справжнього генія. Та навіть це не допомогло йому вирішувати всіх проблем. Він не раз потрапляв у безвихідне стновище і розумів, що відповідь на його запитання не можна знайти в книжках. Його пам`ять до нього поверталася і він пригадав практично все своє дитинство. Він хотів зустрітися з батьками і запитати, чому вони так вчинили з ним, та його щось зупиняло. Він часто задавався питанням «Чи заслуговує минуле на те, щоб знати його?». Несподівано, Чарлі почав відчувати гудіння в вухах, тремтіння і нудоту. Часто в нього були галюцинації: він бачив, як за ним стежить ще той, колишній Чарлі. Це траплялося з ним вже регулярно і він не розумів, що з ним коїться. Коли проблеми почали виникати і з Елджерноном (мишка, на якій теж проводився цей експеримент), Чарлі почав досліджувати свою хворобу і дізнаватися, що з ним буде далі. Він не знав скілки в нього ще є часу, але марно витрачати його не збирався. Чарлі навідав родичів і продовжував досліджувати можливі наслідки експерименту в надії на те, що він зможе внести свій вклад в науку. Парелельно, він продовжував писати свої звіти, адже розумів, що він єдина людина у світі яка може таке писати. Всі вміння і можливості покидали Чарлі. Розуміючи це, він свідомо написав свій останній звіт, який не може не розчулити. Це дуже сумна історія. Спочатку Чарлі був блазнем і розвагою для своєї колишньої компанії, а потім невизнаним генієм в суспільстві інтелектуалів. Він зміг піднятися дуже високо, але лиш для того, щоб знову впасти. Думаю, не кожен захоче перечитувати цю книжку. Проте, в тому, що ніхто не пошкодує про її прочитання – я не сумніваюсь. Як на мене, це не просто фантастика. Це фантастичний реалізм. Фантастика в тому, що такий експеримент просто неможливий, а реалізм... Реалізм – повернення туди, де все починалося, але тільки в глибшому розпачі, смутку, бо ти вже знаєш, що є інше життя, що може бути все по-іншому, але вже не в силах щось змінити…

До прочтения этой книги, я практически ничего о ней не знала, кроме того, что многие её позиционируют как очень яркое и сильное произведение, которое никого не оставит равнодушным, способное заставить пустить слезу кого угодно. Безусловно, интригующая характеристика, и читать я принялась с интересом, ожидая чего-то особенного. Сюжетная завязка захватила сразу, несмотря на предсказуемость её развития: глупый, но добрый, искренний, трудолюбивый молодой человек, страстно желающий поумнеть. Благодаря научному эксперименту ему предоставляется возможность осуществить свою мечту - он становится не просто умнее, он становится гением, полиглотом, талантливейшим учёным. Прочитала буквально за один день. Книга - интересная, достойная, очень трогательная. Но если говорить, о том, впечатлила ли она лично меня, то нет. Не впечатлила. Не тронула она каких-то струн в моей душе, чего-то не хватило, чтобы по-настоящему проникнуться историей. Читала спокойно, слёз не лила, какого-то особого сочувствия или пронзительного сопереживания не ощущала, даже при том, что я очень впечатлительный читатель. Задумка, посыл, тематика - всё это интересно и занимательно, но раскрыто немножко не так, как хотелось бы (лично мне, разумеется). Ну и, всё-таки автор несколько переборщил с давлением на жалость читателя. Да, Чарли жалко, но рыдать над его судьбой не хотелось, в том числе и потому, что очень уж автор на этом настаивал... Словом, "Цветы для Элджернона" - книга достойная, но яркого следа в моей душе не оставившая.

Горе от ума? Или горе жить без ума? Вопросы, которые так и остались без ответа. Каждый должен ответить сам. Я неоднократно принималась читать это произведение, но так и не могла пробраться сквозь первые страницы. Но теперь решила не отступать и понять, что же многим так нравится в этой книге. Как оказалось сюжет быстротечен: от глупца главный герой быстро эволюционирует в гения, а затем еще быстрее скатывается обратно. Хочется рассмотреть это книгу не столь буквально. Что если мысль здесь не на поверхности, а глубже. Все мы поначалу глупцы< затем дом-школа-институт-работа все мы развиваемся, может не до уровня нобелевских лауреатов, но всё же достигаем какого то пика своего сознания. И что потом? Расцвет сознания наступил, мы им наслаждаемся. Но старение неизбежно... Многим ли удается сохранить свой разум незамутненным с годами. И вот начинается движение вниз: забывчивость, раздражение, силы покидают... Забвение. Небытие.