Цитаты из книги Мы живые

Потому что люди не равны в способностях  и нельзя обращаться с ними так, будто они равны.

"По неизвестно откуда появившейся привычке, мгновенно распространившейся по всей стране и захватившей даже партийцев, по привычке, за которую никто не отвечал и никого нельзя было наказать, все некачественные отечественные изделия назывались «советскими»: были «советские» спички, которые нельзя было зажечь, «советские» платки, которые рвались, как только их надевали, «советские» ботинки с картонными подметками. Таких девушек, как Нина и Тина, называли «советскими» девушками.. ."

Сегодня, к сожалению, редко можно встретить любовь. Избранники для дара сего немногочисленны… Мы скитаемся по нашему бренному миру в поисках романтики. Но никаких прекрасных чувств, увы, не осталось. Приходила ли тебе когда-нибудь в голову мысль, что никаких прекрасных чувств сегодня не существует?

у тебя бывает такое чувство, что тебе что-то обещали в детстве, и ты смотришь на себя и думаешь: «Я не знал тогда, что все произойдет именно так», – и это странно, и смешно, и немного грустно?

«Большая же часть наук-это чьи-либо размышления, чьи-то желания и ложь многих людей» Кира Аргунова

Колись людьми правив божий грім. Потім ними правив меч. А тепер править примусь. Колись їз тримала пошана. Потім — страх. А зараз тримають їхні шлунки. Люди носили кайдани на шиях, руках і ногах. Тепер їх сковує власна пряма кишка. От тільки героя не втримаєш за пряму кишку.

Ми мали підняти всіх до свого рівня. Але вони не підіймаються — ті, ким ми правимо, — вони не ростуть, вони маліють. Маліють так, як іще ніколи не маліла людська істота. А ми слідом за ними сповзаємо до їхнього рівня. Розсипаємося, мов глиняні стіни, один по одному.

Ми спалюємо села дощенту, косимо кулеметами доведених до відчаю селян, коли ті вбивають комуніста. А потім партійні братчики битого п'ють шампанське в гостях непмана з діамантовими запонками на сорочці. Ми на це дивимося крізь пальці.

Для них ми не досить червоні. Ми — не революціонери. Нас викидають, як зрадників. Викидають ща троцькізм. Викидають, бо ми не втратили зіркості й совісті, коли цар пішов із престолу, — тих зіркості й совісті, які змусили його піти. Викидають, бо ми кричали їм, що вони програли битву, задушили революцію, продали народ і не лишили нічого, крім влади, грубої влади. Ми їм не потрібні.

Я гидую вашими ідеями, бо не знаю гіршої несправедливості, ніж давати людям те, на що вони не заслужили. Бо люди не рівні у своїх здібностях, і ніхто не має ставитися до них так, наче вони є рівними в них.

Вона казала "ні" його словам, але "так" — його голосу.

Тому що Бог — хай би що цим словом називають — то найвище поняття про найвище можливе І той, хто ставить це поняття вище за свої можливості, дуже низьку думку має про себе і своє життя. Це рідкісний дар — відчувати шану до власного життя бажати найкращого, найвеличнішого, найвищого тут, зараз, для себе самого. Уявити Царство Небесне, але не мріяти про нього, а вимагати його.

Я чотири роки гнив у Сбіру. Потрапив туди через те, що бачив людей, які вмирають із голоду, ходять у лахмітті, стогнуть ід чоботом, — і хотів для них свободи Я досі бачу тих, хто голодує, носить лахміття й стогне під чоботом. Тільки тепер цей чобіт — червоний. Я не за те йшов у Сибір, щоб боротися за очманілу, п'яну від влади кровожерливу банду, яка душить народ, як ніхто не душив його досі, за якої свободи стало ще менше, ні було за царя!

Охайний, добре підігнаний, із міцними складками дорогого матеріалу, це жакет не стогнав, як весь інший одяг навколо Кіри, про виснаження м'язів під ним. На англійських товаришках були шовкові панчохи - дорогі, з брунатним відливом, вони міцно сиділи на ногах, узутих у гарні начищені коричневі черевики.

Мы выстоим, Лео. Вместе. Мы выстоим против всех: против этой страны, против этого времени, против миллионов людей. Мы сможем. Мы выдержим.

Видишь, мы с тобой оба верим в жизнь. Но ты хочешь бороться за неё, убивать и даже умереть ради неё, а я лишь хочу жить ею.

Но что есть государство, как не слуга и не одно из полезных приспособлений для огромного числа людей, вроде электрического света или водопровода? И разве не нелепо заявление, что люди существуют для водопровода, а не водопровод для людей?

— Тебе было одиноко? — не ответив, спросила она.
Он смахнул волосы у нее со лба, посмотрел на ее губы, сознательно удерживаясь от поцелуя, и сказал:
— Мне .хочется ответить «нет», но ты ведь знаешь, что это не так.

В 1923 году, как и в любом другом, была весна.