Цитаты из книги Три товарища

- У меня даже слишком много чувств, - возразил я. - В противном случае у меня не было бы таких мыслей.

От пробора до кончика носа я был сама гроза, а от носа до подбородка - мирным пейзажем под весенним солнышком.

Справа була в жорстокій таємниці: дійсність збуджує прагнення, але ніколи не може їх задовольнити; кохання починається в одній людині, але не кінчається на ній; все може змішатись: людина, кохання, щастя, життя — і всього цього завжди замало — аж жах бере, і чим більше цього собі уявляєш, тим менше його стає.

Что только не приходит в голову авторам этих песенок! Мне кажется, кроме них, нет больше романтиков на земле.

Übrigens sollen nur die ersten siebzig die schwierigsten sein. Nachher soll's einfacher werden.

"Hab kein Kummer", sagte ich, "Kopfschmerzen." "Die Krankheit unserer Zeit, Robby", sagte Ferdinand. "Am besten wäre es, ohne Kopf geboren zu werden"

"Ich bin ganz bestimmt. Ich habe nicht viel Vertändnis für die großen Dinge des Lebens. Nur für die schönen. Dieser Flieder hier macht mich schon glücklich." "Das ist keine Oberflächlichkeit; - das ist letzte Pholosophie."

Es ist wirklich schwer, Worte zu finden, wenn man wirklich etwas zu sagen hat.

"Die Welt ist nicht verrückt", sagte ich. "Nur die Menschen."

Что медленно — то прочно.

Да, старик, тут, собственно, и начинаешь понимать, что тебе не хватало только одного, чтобы стать хорошим человеком, — времени. Верно я говорю?

Я обнял ее за плечи, она тесно прижалась ко мне, я ощутил ее губы, ее дыхание и позабыл обо всем.

Послышался звук мотора, и вскоре мимо нас промчалась машина. -Маленький мерседес, - заметил я, не оборачиваясь. - Четырехцелиндровый. -Вот еще один, - сказала Пат. -Да, слышу. Рено. У него радиатор как свиное рыло? -Да. -Значит, рено. А теперь слушай: вот идет настоящая машина! Лянчия! Она наверняка догонит и мерседес и рено, как волк пару ягнят. Ты только послушай, как работает мотор! Как орган!

Может быть, мы так привыкли без конца вкладывать, что даже от какой-то капельки свободы нам и то становиться не по себе.

- <…> Від коньяку я відмовляюся лише тоді, коли не можу відірвати голови від підлоги.

Праця - робиш як навіжений і все втішаєш себе ілюзією, що колись потім буде інакше. Ніколи не буде інакше. Сміх, та й годі - що тільки люди роблять із своїм життям!..

"Коритись... - думав я. - А що це може змінити в житті? Боротись, боротись - це єдине, що лишається нам у цій колотнечі, в якій кінець кінцем однак будеш насподі. Боротися за те, що ще лишилося тобі в житті, за те, що любиш. А в сімдесят років можна і скоритись".

Бо підпустиш-ухопишся, захочеш утримати. А утримати не можна нічого...

"Я помешан на сирени. Для меня сирень - воплощение тоски по родине. Весной тысяча девятьсот четвертого года я, как шальной, снялся с места и приехал из Рио-де-Жанейро домой - вспомнил, что в Германии скоро должна зацвести сирень..." (Ленц)

“Идет дождь. Слишком долго он идет, любимый. Иногда по ночам, когда я просыпаюсь, мне кажется, что я похоронена под этим нескончаемым дождем.”